Добавлено (12 Апр 2008, 01:26)
---------------------------------------------
Стекла осколки, зеркала и свечи...
И нам не убежать, и больше не уйти,
И выйти бы, но нет пути
Обратно..

И я уже не жду со Смертью встречи,
Как пять минут назад - весь вечер,
Или то была ночь?
Нет, не была.

Мы с вами умерли уже давно
И ходим по миру, не зная.
Смеяться, плакать? - Все равно,
Коль умерли..

Конец спектакля! Хватит! Хватит...
Игры не надо. Я прошу.
И Смерти жизнь преподношу
На блюдце.

Повсюду мрак, куда-то все пропало,
Остались только вы и я - немало.
Стекла осколки, зеркала и свечи -
И не уйти...

---------------------------------------------
И маленькая мысль в стихах:

* * *

Я не живу, мне ничего не надо.

Иду сквозь шорох листьев и недель.

Песок в глаза, а ветер, как награда.

И за окном - смиренная метель …

* * *

Добавлено (18 Апр 2008, 00:18)
---------------------------------------------
У меня есть несколько стихов на украинском языке, очень мало, но есть. Хотелось бы для сравнения представить на ваш суд один из них.

* * *

Ти підходиш до мене, береш мою руку,

І так солодко й ніжно цілуєш уста.

Дуже скоро припиниш нестерпну ту муку,

Але поки ми вдвох – почитаєм листа.

Та сьогодні в кімнаті нас троє – ще ніж,

Ти береш його, він проходить крізь шкіру …

Ти ріжеш мою плоть? Я прошу, ріж.

Сьогодні ти не знаєш міри.

Кудись втіка земля з-під моїх ніг,

Лиш чути тихий в вухах дзенькіт.

Попереду ще довгий в Вічність біг.

З небес несеш лиш холод, день, лід.

Сьогодні я піду у ніч сама,

Сьогодні полечу у ніч без тебе.

Між нами вже нічого більш нема …

Напевне, і нічого більш не треба.

Між нами залишились лиш слова,

Лиш букви, звуки – більш нічого.

Цікаво, це любов у нас була?

Чи лиш хвала до самолюбства твого?

Та крику з болем цього ти не чув,

Бо я давно летіла в власну підсвідомість.

Тебе шукатиму! Ти чуєш? Де би ти не був …

Невже я знов потрапила у невагомість?

Тепер настав мого тріумфу час,

Тепер змінити зможу власну долю,

Тепер є я і ти, немає нас.

Тепер є кров – тепер немає болю.

Тебе ж за все простила вже давно.

Любити й не простити? Я не вмію.

Ти не вернувся – це ж бо не кіно.

Та й я не вірю більш у свою мрію.

Здійснивши мрію втрачу свою муку.

А мрія та – реальна і проста:

Ти підходиш до мене, береш мою руку,

І так солодко й ніжно цілуєш уста.
* * *